Ангеліна Петрова, директор ТОВ «Леся Українка»
|
Пройти шлях від учениці швачки до директора заводу - такі історії траплялись не лише в кіно. Для Ангеліни Петрової, директора ТОВ «Леся Українка», це стало життям. Протягом останніх двадцяти років жінка бореться за збереження свого підприємства, довіреного їй ще у радянські часи.
- Пройшовши партійну школу, я могла зробити гарну кар'єру, - розповідає Ангеліна Петрова, - працювала генеральним директором виробничо-трикотажного об'єднання, потім - завідуючою відділом легкої промисловості в обласному комітеті партії. Але апаратна робота не лежала мені до душі. Тому, коли постало питання про укріплення керівництва на збитковому підприємстві «Полтавчанка», попросилася туди.
Липень 1986 року. У Радянському Союзі процвітає валове виробництво. Головне - виробити якомога більше одиниць продукції, байдуже якої. Як результат
- завалені нікому не потрібною продукцією склади, підвали, навіть їдальня. Планове виробництво того часу тільки передбачало «планове споживання» товарів. Ангеліна Яківна вирішила вивчати попит ринку і через рік вивела фабрику на новий, прибутковий рівень.
- Я запамятала що дату
- 2 листопада 1987 року. Тоді завод уперше вийшов на прибутковий рівень.
У РОКИ ПЕРЕБУДОВИ ЗАРПЛАТУ ВИДАВАТИ ВИШИВАНКАМИ
У роки перебудови потрібно було шукати нові методи роботи. Було вирішено взяти курс на відродження народних традицій, ручної вишивки. Адже полтавська вишивка унікальна. Майстрині не використовують канву, а рахують ниточки на полотні й по цьому рахунку складають малюнок. У дев'яностих роках завод «Полтавчанка» став передовим по всій галузі художніх промислів, неодноразово перемагав у соцзма-ганнях.
Після розвалу Радянського Союзу у роки тотального дефіциту, коли не було ні грошей, ні товарів, завод знову потрапив у скруту.
- Колектив розумів, що грошей немає і терпляче чекав зарплати, але ж податки треба було платити, - згадує Ангеліна Яківна. - Ми викручувалися як могли. Видавали зарпла-
ту вишиванками, намагалися обмінюватися готовою продукцією. Ми розсудили так: грошей немає, але ж людям потрібно щось носити. Тому я їздила по сусідніх областях, домовлялася з головами профспілкових комітетів, щоб мені дозволили торгувати. Продукцію ми буквально роздавали під чесне слово, давали під розписку на декілька місяців. На щастя, ні разу нас не обманули. Така ситуація тривала більше п'яти років. Завод дав незалежність своїм філіалам, утримувати які стало обтяжливим.
Кілька років тому на кадровій базі «Полтавчанки» народилося ТОВ «Леся Українка». На сьогодні новому підприємству Ангеліни Яківни доведеться пройти ще довгий шлях. Але інтерес до вишивки відроджується. ТОВ «Леся Українка» постачає свою продукцію по всій Україні, є замовлення навіть для прийому королеви Швеції.
Автор статті - ТЕТЯНА ЦИРУЛЬНИК
|
