Полтавський рушник

   Вишивка нині, як і раніше, використовується в декоративних побутових речах для оздоблення інтер'єра. У всьому декоративному мистецтві, очевидно немає другого такого предмета, який би концентрував у собі стільки символічного змісту.

Вишитий рушник - це один з елементів матеріальної і духовної культури, характерний для українського народу.    

    Рушник як символ супроводжував селянина протягом усього життя - і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль.
Рушники випускаємо: весільні, обрядові: "хліб-сіль", "Україна"; по старовинним мотивам; ексклюзивні на справжньому домотканому полотні.

Основним елементом орнаментації кілкових рушників було дерево-квітка, що ніби виростало на його кінцях. В цілому композиція рушників відрізняється внутрішньою стійкістю, викінченістю, що надає їм здатності до самостійного життя в інтер'єрі побутового простору.    

   Особливо значну роль відігравав рушник у весільному ритуалі як один з найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими.

Рушниками зв’язували руки молодим під час вінчання, бажаючи щасливого подружнього життя. На рушнику вінчались.    

   На дівич-вечір, коли відбувався обряд прощання з дівуванням, молода й подружки обв’язувались рушником, кінці якого з вишивкою червоного кольору звисали до сорочки поверх плахти. Кожна дівчина вишивала на посаг не менше 12 - 14 рушників, а іноді і більше.

Рушники часто виконували функції своєрідних прикрас, декоративних акцентів в оздобленні селянської хати. Червоний, насичений колір орнаментації рушників зумовлював їх провідну ролі в загальній системі інтер'єра.